Віолета Кравченко - Приречені (Nezlamna Vi)

Я тобі не дружина і ніколи не буду,
Та немов пуповина стисла серце і груди.
Задихаюсь від болю, від мовчання вмираю,
Я хворію тобою, я ще досі кохаю...

Ти для мене далека, ти чужа, так буває,
Чом ти плечеш, лелеко? Я ж сказав:" Не кохаю!"
Я і сам в це не вірю, та казати так мушу,
Ти - єдине сузір'я, що трима мою душу...

Що було - не минуло, рана ще кровоточить,
Я тебе не забула! Я шукаю щоночі.
Хтось кохання зурочив і два серця розбились,
Я мовчу, але хочу, аби ти хоч наснилась.

Ми приречені, мила, хтось прокляв наше щастя,
Я спалив свої крила, відростити не вдасться.
Не літати нам більше, не злечу я без тебе,
Я поранені вірші відпускаю у небо...