Pavlo Marchenko - Подих білої зими

Вже осінь листопадом відгоріла,
В холодних ранках я у зиму йду.
І листя жовте паморозь покрила,
Життя затихло у моїм саду.

Осипавшись, заснули хризантеми,
Закінчився квітковий бал.
Я дописав осінні всі поеми
І вже запрошений на зимній карнавал.

Де хуртовини і холодні заметілі,
Кружлятимуть зі мною знов і знов.
І дні морозні кришталево-білі
Запалять у мені палку любов.

І поведе зима мене у білу казку,
Для мене в ній засвітить чарівні вогні.
І подарує ніжність свою й ласку,
І намалює квіти на моїм вікні.

А я для неї вже вірші свої напишу,
І в її серці кригу розтоплю.
А зорі подарують нам іскристу тишу,
Я розкажу їй, як її люблю...

По листопаду поки ще крокую,
Веде мене у зиму стрілок біг.
Та скоро подих білої зими відчую -
На душу мені ляже перший, білий сніг...