Zlata Ognevich - Пристрасть

Зупиню мить мінливу,
Серцю дам сліз гарячих
І туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію,
Сум як попіл розвію
І собі я зізнаюсь, що люблю.

Видіння розтане, як потяг в туманах, мить на деньці серця збережу.
Спитаю у тиші: "Кохання – омана? Чом за ним тужу?"
І крізь сон неначе, знову я побачу все, що сталось на яву...