Михайло Старицький - Ніч яка місячна зоряна ясная

Ніч яка місячна зоряна ясная
Видно, хоч голки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена
Хоч на хвилиноньку в гай!

Сядем укупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелиться в полі туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.