Пісня про себе аналіз - Волт Вітмен

Себе я прославляю, себе я оспівую, 
I те, що приймаю я, приймете й ви, 
Бо кожен атом, котрий належить мені, 
так само належить вам. 

Я тиняюся, шукаючи свою душу, 
На дозвіллі тиняюся влітку, нахиляюся 
й розглядаю стебло травинки. 

Мій язик, кожен атом моєї крові складається з 
цього ґрунту, з цього повітря; 
Народжений тут від батьків, зароджених тут 
батьками, котрі так 
само тут народилися, 
Я, тридцятисемирічний, 
без жодної хворості, розпочинаю 
I сподіваюся не урватися аж до смерті. 

Вірування та вчення, всіма облишені, 
Ви відступили убік – але й ви добрі на місці 
своєму, і вас не забуто, – 
Я прихищаю всі – правильні й хибні, 
я дозволяю стверджувати речі 
щонайризикованіші: 
Хай промовляє природа без перешкод 
з первісною силою.