Треба жити текст - Радіодиктант 2025
Слова пісні
Текст радіодиктанту національної єдності 2025:
Жити треба цікаво: читати книжки, ходити в театр, дресирувати пса Патрона.
Треба жити. Не впівсили, не трошки, не завтра, не після. По-справжньому.
Треба гладити котів, збирати гриби, вести цуценят із фронту на Інтерсіті, робити ремонт і приносити щастя тим, кого любимо.
Треба купувати сукні з лелітками, донатити на військо, вишукувати реби і генератори, а ще нишпорити вечорами у міжяр’ї ботсаду, бо на перший урок треба принести каштанів.
Треба любити свій дім, навіть якщо він тимчасовий і далеко від справжнього дому — того, що в серці. Треба здавати кров. І, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів, до пір’я, пісень чи кияхи.
Треба цілуватися, коли випадає нагода, і казати те, що на думці. Немає часу на півтони. Матеріальне крихке, життя тікає крізь пальці.
Справжнім виявилось тільки те, за що не можна схопитись руками — спогади, сміх і любов. Ще треба плакати, коли може́ться, за все те, що ніколи б не мало з нами статися.
За те, що ми не тільки знаємо, як пишеться далекобійний дрон або балістична ракета, а й розрізняємо їх на слух. Росіяни хочуть, щоб ми стали схожими на них, скніли у вічній гризоті.
А ми будемо жити цікаво — всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою.
Жити треба цікаво: читати книжки, ходити в театр, дресирувати пса Патрона.
Треба жити. Не впівсили, не трошки, не завтра, не після. По-справжньому.
Треба гладити котів, збирати гриби, вести цуценят із фронту на Інтерсіті, робити ремонт і приносити щастя тим, кого любимо.
Треба купувати сукні з лелітками, донатити на військо, вишукувати реби і генератори, а ще нишпорити вечорами у міжяр’ї ботсаду, бо на перший урок треба принести каштанів.
Треба любити свій дім, навіть якщо він тимчасовий і далеко від справжнього дому — того, що в серці. Треба здавати кров. І, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів, до пір’я, пісень чи кияхи.
Треба цілуватися, коли випадає нагода, і казати те, що на думці. Немає часу на півтони. Матеріальне крихке, життя тікає крізь пальці.
Справжнім виявилось тільки те, за що не можна схопитись руками — спогади, сміх і любов. Ще треба плакати, коли може́ться, за все те, що ніколи б не мало з нами статися.
За те, що ми не тільки знаємо, як пишеться далекобійний дрон або балістична ракета, а й розрізняємо їх на слух. Росіяни хочуть, щоб ми стали схожими на них, скніли у вічній гризоті.
А ми будемо жити цікаво — всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою.