Артем Лоік - Ярославу

Корову друг веде пастися,
а я хоч «городський», та свій,
село піймало наші лиця
наче річкових карасів…

Штани, футболка, «кєди» нові
в пилюці, у землі, а як
іще прожити у Божкові,
сховатись у його полях,

де під вікном росте калина,
під оком гуля від синця.
І де розідрані коліна,
а не розідрані серця...

«Ми їдемо на річку, Тьома!
Ти, чуєш, річку! Нас везе
мій тато…»
Скільки років тому?
Мільйони… Чи було те все?