Розум Зник - Ганнуся

Білою хустиною коси її змотані
І полин-трава веде стежкою до омуту
Сльози омивають дно, берег розливається
Перший і в останній раз вона з життям прощається

Скільки вітру ти пила, ти пила, ти пила
Любов-мережево плела, ой плела, ой плела
Поклонялася вогню, ой вогню, ой вогню
Згубила долю ти свою, ти свою, ти свою